Всередині дня.
Три шоу поспіль.
Майже без пауз, без їжі, без часу.
Усе змішується — тіла, пил, піт і світло прожекторів,
і в усьому цьому зовсім не залишається часу прикидатися,
неможливо залишитися кимось іншим, окрім самого себе.
Кожен номер — вдих, кожен вихід — зізнання.
Три шоу поспіль.
Майже без пауз, без їжі, без часу.
Усе змішується — тіла, пил, піт і світло прожекторів,
і в усьому цьому зовсім не залишається часу прикидатися,
неможливо залишитися кимось іншим, окрім самого себе.
Кожен номер — вдих, кожен вихід — зізнання.
Наче камера — не заважала, а допомагала сказати: дивись, ось я, ось ми, ось воно — усе справжнє, ми живі, ми тут.
І ти з нами — теж жива.
І ти з нами — теж жива.
Я бачу, як артистка хреститься перед виходом на сцену — і знаю: це не тому, що "так учили", а справжня молитва після того, як вона нещодавно впала.
Я бачу, як інша дівчина розтягується на рамі мотоциклістів, хоча вже блискуче відпрацювала ціле шоу.
Я бачу, як після іншого виступу один із акробатів раптом починає кульгати — а я не помітила, що щось пішло не так під час.
Мене розриває на сльози думка — а що, як він уже вийшов працювати з болем?..
Я бачу, як інша дівчина розтягується на рамі мотоциклістів, хоча вже блискуче відпрацювала ціле шоу.
Я бачу, як після іншого виступу один із акробатів раптом починає кульгати — а я не помітила, що щось пішло не так під час.
Мене розриває на сльози думка — а що, як він уже вийшов працювати з болем?..
Я бачу, як можна довіряти людям, навіть не знаючи більшості імен.
А ті, які знаю — усе одно примудряюся плутати :)
Але це не заважає мені відчувати їх рідними.
Сподіваюся, ви теж можете це побачити.
А ті, які знаю — усе одно примудряюся плутати :)
Але це не заважає мені відчувати їх рідними.
Сподіваюся, ви теж можете це побачити.
...Я бачу, як у всьому цьому балагані людські межі — не порожній звук, а дотримуються на найвищому рівні.
Тут уперше за кілька років мені не було страшно, коли один із артистів підійшов ближче, ніж я зазвичай підпускаю до себе незнайомих людей — він просто намагався докричатися до мене крізь музику, щоб сказати "thank you for photos".
Тут уперше за кілька років мені не було страшно, коли один із артистів підійшов ближче, ніж я зазвичай підпускаю до себе незнайомих людей — він просто намагався докричатися до мене крізь музику, щоб сказати "thank you for photos".
— Можу я зробити виставку про вас?
— Звісно, і можеш навіть ні в кого не питати, ми всі латинці — хороші люди.
— Звісно, і можеш навіть ні в кого не питати, ми всі латинці — хороші люди.
...Я бачу, як жонглер не може перестати кидати й ловити навіть за лаштунками, ніби якщо відпустить — усе розсиплеться.
І я теж не можу відпустити.
У цирку я знайшла стільки правди, скільки шукала все життя.
І я теж не можу відпустити.
У цирку я знайшла стільки правди, скільки шукала все життя.
Коли все закінчилося, один із артистів допоміг мені донести всі камери до машини.
Ми вийшли з шатра, завантажили обладнання, попрощалися.
Я сіла на бордюр біля машини й почала плакати. Довго.
Від щастя, від втоми, від неможливості все вмістити.
Я закінчила плакати десь за місяць.
А може, й не закінчила взагалі.
Ми вийшли з шатра, завантажили обладнання, попрощалися.
Я сіла на бордюр біля машини й почала плакати. Довго.
Від щастя, від втоми, від неможливості все вмістити.
Я закінчила плакати десь за місяць.
А може, й не закінчила взагалі.
